Тексты песен Тінь Сонця

У спрадвечных пушчах, дзе ня згасны зык балота, Дзе лягла Батыя Чорна-Залатая шмота, Часам на сьцяжынку зачарованы выходзіць Лесавік-Чугайстар. І ціха так заводзіць: Калі можаш, завітай да мяне ты, Ка

Він любить лишатися один З журливою вербою Відчувати часу плин. Торкатись чолом її коси, Вмивати її рани теплим Дотиком роси. У вітрі цім спливе життя, У хвилях - час і плач весни. Усе, що є на цій во

День і ніч навпростець в поля Я іду один, я топчу рілля. Обрій сонцем світ засліпив, Я дивлюсь навкруг та нема степів... Чути пісню тихо в Дикім полі - То птахи співають сутінкові, Вітер жене хвилі ко

Вільним небокраєм Буйний Вітер мандрував, Як вернув до Чортомлику, Сивий Дуб його спитав: "Чи то й справді перевівся Любий мій минулий цвіт, І онуків більш немає І не являться на Світ? Що ж, лети

Вишневий садок поріс бур'яном, Як серце козацьке в степу полином. Розбиті дороги, пропите село, І нас запрягають в чергове ярмо. Чорт забирай, чорт забирай! Чорт забирай, бережи нас Боже! Ганебная пра

Чорним плаєм Підіймались на світанні, Насміхались над небом і зірками. Непомітні уночі, Сіяли у житах Сни... Сходив день Краплинами ночі На зорі. Дим на воді крізь верболози Нас огортає, Ховаючи сльоз

Кайдани зв’язують до болю відчайдушних, Немає краще від кайданів запоруки Одного разу запалає світ бездушних, Де наші руки – там наші муки, Де наші руки, там воля ступить! Всі твої м’язи стомлені не в

- Зорі яснії, місяцю мій, хто тут зі мною?* - Ніч опустилась і тихо іде світ за водою… - Чуєш, скажи мені своє ім’я! - Давно забув і не знаю, хто я. - Даремно. - Хлопче, озвися, ходи-но сюди, глянь ме

Зроби хоч щось І поверни мені життя, Я промовляю знов і знов Твоє ім'я. Мій дім одиноко за вікном Знову чекатиме тебе, Мій дім одиноко вдалині Знову чекатиме тебе... Чи віриш ти, Що вірю я в рай на Зе

Дикі Гуси Холодом вітри… В сірім небі дикі гуси Сплять дерева, В'янучи шепочуть: Спить країна, яку ти так Любив... Браття, рушаймо в далекий похід Та й по любу весну На прозорих конях неба (йє-гоу, йє

Дорога в ліс пройде по стерні, Як далі буть – байдуже мені. Полем-лугом йде, стелиться туман. Його крила – двері у світ незнаний. Злечу до неба, Впаду в гіркий полин, Стрілою з неба... Проклинаючи тих

Їхали козаки, їхали по полю І лунала пісня про їхнюю долю. Про їхнюю долю, про справжнюю волю. Їхали козаки, їхали по полю... Їхали козаки та й пісню співали. Про те, як любили і як воювали За рідную

Ти віриш, що досі триває бій, Що кров'ю полита сира земля, Навіки спинився час, коли ти впав з коня. Ти мабуть не бачив і не відчув Мить, коли вічним сном заснув, Востаннє побачивши ці вільні небеса.

А ми в Кривого Танцю йдем Танцю йдем А ми в Кривого Танцю йдем Танцю йдем А ми Йому Кінця не знайдем не знайдем Приспів: А Вода по Каменю А Вода по Білому Стиха йде стиха йде Ішли Дівчата через Двір ч

Що за біда? Що на неї найшло? Як же не жити всьому, що було? Розлучені руки і кінчики вій... Місяцю мій, місяцю мій... Що за біда та зайшла за поріг? Вкрала вогонь і поклала на сніг. Чи чорнеє птаство

Душа пуста – її немає, Трава у лузі догорає. Нема чого мені робити, Нема чого мені творити. Я свої мандри починаю, Чи повернуся – я не знаю. Зустріну може тих, хто живе, Зустріну може тебе. Не смійся

Замерзлі руки. Як той віск обличчя. Згорблене тіло холодом окуте. Старезні лахи зачорненні ніччю. У сталь-кайдани ніженьки закуті. В сивім волоссі - місяць лишився. У цей полон він віддавсь добровільн

В смерті хижу пору будь зі мною, ледь торкнувшись руки, ти нікуди не йди! Ми повинні жити із тобою доки Сонце сходить на Святій Землі... Ми підемо проти всіх законів, розпаливши вдруге наш предвічний

Небо опускається, Світ поволі зменшується, І кожен намагається голову в пісок... Ви кричите про це, бо ви бачите це І відчуваєте це: Що воно стомилось. Небо прогинається, на очах міняється, В серцях н

Хмари із кватирками В нас блимають в оці І хлюпання калюжі Чутно у кожнім кроці. Ми йдем і відчуваєм, Що ми – частина ночі, А може навіть дня, Якщо він того хоче. Ці очі з ебоніту На нашому обличчі, Ц

У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота. Де лягла Батия чорно-золота кіннота. Часом в білій свиті зачарований гуляє Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє: Якщо мо-жеш завітай до мене ти. Якщо хочеш с

У спрадвечных пушчах, дзе ня згасны зык балота, Дзе лягла Батыя Чорна-Залатая шмота, Часам на сьцяжынку зачарованы выходзіць Лесавік-Чугайстар. І ціха так заводзіць: Калі можаш, завітай да мяне ты, Ка

У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота, Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота, Часом в білій свиті зачарований блукає Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє: Якщо можеш, завітай до мене ти, Якщо хочеш,

У спрадвечных пушчах, дзе ня згасны зык балота, Дзе лягла Батыя Чорна-Залатая шмота, Часам на сьцяжынку зачарованы выходзіць Лесавік-Чугайстар. І ціха так заводзіць: Калі можаш, завітай да мяне ты, Ка

У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота, Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота, Часом в білій свиті зачарований блукає Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє: Якщо можеш, завітай до мене ти, Якщо хочеш,

(муз і сл. О. Василюк) Йшла по вранішній зорі, понад росами, Торкалась мокрої трави златам-косами, Йшла по вранішній зорі між туманами, Притискала до землі свіжі пагони. Де знайти її тепер між болотам

// По вранішній зорі // Fm..........Cm........Eb............Cm..Fm... Йшла по вранішній зорі, понад росами, Fm..........Cm........Eb............Cm..Fm... Торкалась мокрої трави златом-косами, Fm......

Вітер колише твоє військо, Ти нескінчене і так близько... А понад лісом Сонце встає. Дякую, поле, за те, що ти є! Я народився в ньому й виріс, Радість і смуток лиш йому ніс, В чистому полі із нею один

Відкрию очі у ранок, Відчую дотик твого сну І злечу з ним у світанок, Вже більше не засну. О, ранок, знов до тебе йду! Палає вогонь, З птахами злітає до небес, Здається мені, так ніби я воскрес... Ти

Слався, Мати Русь! Слова: Сергій Василюк Як та й на рідній стороні Онуки Сонця і Землі Весняний галас здійняли Понад краєм... Їм усміхаються в гаях, У несходимих у ярах І навіть Чорний Битий Шлях Їх п

(муз і сл. С.Василюк) Ти йшов осіннім дощем у ясний світлий вирій, Ти нищив тугу і щем, ти сіяв свої мрії, І став УСІМ поміж нас, Як Сонця літ... А я сміюся, я плачу тінню за тобою, І ти мене обіймаєш

// ТІНЬ СОНЦЯ // (музика і слова Іван Лузан) Вниз, усе тікає вниз. Світ куряву здійняв, і Сонце заховав пил. Спис, я маю гострий спис, ти маєш древній спис, Ми рушимо з останніх сил. Час, він грає про

Тільки підійди до свого вікна: Ти - найкраще, що я бачив у житті, Так само, як Сонце... За твоїм вікном холодно мені: Ти високо і далеко від Землі, Так само, як Сонце... Може чуєш ти: за вікном вітри

У цьому полі, синьому, як льон, де тільки ти і ні душі довкола, уздрів і скляк: блукало серед поля сто тіней. В полі, синьому, як льон. А в цьому полі, синьому, як льон, судилося тобі самому бути, суд

Зігрійся в прощальнім промінні Зірок, що погасли давно в небесах, Відчуй прохолоду осінню І слухай, як повзає навколо страх Навколо страх, навколо страх... Побліклий місяць вдарив током, Запало в душу

У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота, Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота, Часом в білій свиті зачарований блукає Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє: Якщо можеш, завітай до мене ти, Якщо хочеш,

Хто ти є?... Стежка, що веде тебе в оману. Хто ти є? Зізнаватись я тобі не стану... По Землі Ледь жевріє сутінкове світло, Але там, де ти є Мені Сонце встає завжди? Я так люблю тебе? Я так люблю? Я та