Тексты песен Кому Вныз

Сивої мли Зоряний пил Зросив досвітнім сріблом Весь небосхил. Солодкий щем Піною стигне на губах Солодкий щем. Серпанковий Примарний птах Перлиною тьмяніє В моїх руках І його спів Є світа

Чумацький шлях Роздав всі зірки Озоновій дірці Радий Що став чорний такий Як Всесвіт Нам треба спуститися нижче К народу – доноситься мляве Чим нижче тим просто Волосся більш куче

Мама плекає думу - Життя, як почати знов, Мамо, але ж твоя брама - не гума, Щоби сина вернути в кров. Ма - частина слова, Ма - частина друга слова. Між ними - брама, всім знайома. А далі (в

Вийди, змучена людьми І одурена думками, Снами, мріями, казками, - В лісі будем тільки ми. В лісі дзвонять солов'ї, Виливають щастя в звуки, Виливають в звуки муки Світові... Вийди! Я на

Они лезут проторенной дорогой, Разгребая меня своими ручками. Они верят в меня любовью строгой, Собираясь на мне большими кучками. Не давить друзей моих доносами, А кормить их тело взно

Полем шлях курить, Вітер дерево хилить Осипалися віти, Наче кинуті діти. Тим шляхом, Довгим, битим шляхом Та ішли сліпі діти, Як поламані віти. Поможи їм, Боже, Щоб дійти

Полем шлях курить, Вітер дерево хилить Осипалися віти, Наче кинуті діти. Тим шляхом, Довгим, битим шляхом Та ішли сліпі діти, Як поламані віти. Поможи їм, Боже, Щоб дійти

Між літерами та числами , Між мандрами – мантрами , Між променями та призмами , Прозорими надрами . А я десь там , А я- де сни , А я й не сам - Грішним янголам

Б'ють пороги, місяць сходить, Як і перше сходив... Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: "Де-то наші діти ділись, Де вони гуляють?

Б'ють пороги, місяць сходить, Як і перше сходив... Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: "Де-то наші діти ділись, Де вони гуляють?

Прокидайся , земле моя , Зігрівають руки Христа твої ниви ! Алілуйя ! Йде він травами степовими Оросивши іх сльозами золотими . Алілуйя ! Сходить сонце над водою , Н

Тіло він множив ножем. Кидав частинами тіла. Вони вкрили світу покров, Вмираючи й оживаючи знову. Стала Земля, де була Плоть, Шалом бив Жар, де були Очі, Ллє Водою, де була Кров, Зникаючи і з&

Як стріла до видноколу, час у даль летить, Сипле осінь вже додолу барви верховіть. І сьогодні, як колись, ти дав мені кленове листя, У руках приніс, як пломінь, про далеку осінь спомин, спомин.

Мне хорошо, Нам хорошо, Всем хорошо, В Помойной яме. Эх, полетать бы над цветами незрелыми. Эх, оплодотворить бы, чтоб выросли спелыми. Эх, хороши мысли, да высохло правое, Есть еще лев

На світанку його долоні Ще не знають праці, На світанку щедро серце його Вмивається Богом, Його чистим ім'ям. ...З косарем його вбита сім'я. Стояла його коса Вістрям та й на північ,

Світало. Тихо диха Між росами тіло. Упале , заспале тіло душу білую гріло. Над тілом зійшли вишні – Не марило тіло – Росою рясною тіло душу білую вмило. Там – неба воді , Як світ пр

Сходив день за росою, Зводив наново світ. З-за далекого обрію Мандрував сивий дід. Дід був справний музика. Мав дід тисячу літ. З-за безхмарного обрію Мандрував дід на схід. Сіяв сон, Наче б

Біг небом крилатий пес, Біг манівцями небес. Крилами бив, що хотів те й робив Пес із блакитних небес. По-під небом стояв зі списів древній ліс, Ліс зі списів був нівроку, Зі списів коза

Час спочивати, Ще ніч..., ще ніч... Спи, моя мати, Ще ніч..., ніч. Може, ніч дасть тобі сил, Доки зійде ясний день. Мамо!.. Кінець ночи. Вже день..., вже день! ... Та згасли

Ой, не п'ється горілочка, Не п'ються й меди. Не будете шинкувати, Прокляті жиди. Ой не п'ється теє пиво, А я буду пить. Не дам же я вражим ляхам В Україні (добре) жить. Ходім,

Навою у снах вона лине А в очах страх птах Лови ув імлі вона є Але і ні є Сивіє в'є Тьмяною сльозою зволожує Вона є Вона знов і знов ії рухи Наче кров знов і знову Вона є

Котилась,ген,голова, У голові гарцювався леґінь, В руках у легіня трут і кремінь, Навколо вже палає трава. Над головою - іржавий дзвін, В очах у неї - країна болі, І в тій країні повії волі жну

Не нарікаю я на бога, Не нарікаю ні на кого. Я сам себе, дурний, дурю, Та ще й співаючи. Орю Свій переліг - убогу ниву! - Та й сію слово. Добрі жнива Колись - то зійдуть. І ду

Сіє небо зорі Світлом заливає Сам Господь благословляє Наш небесний дах Віє під тим дахом Залізним пилом Отим пилом наче крила Устеляє шлях Приспів: А на небі зірок Глянь Небо гуля- є

Я є, на на дворі весна Чарівно співають журавлі Прокинулась в мене здавна Велика любов до землі Я здибав національне зерно Все є тепер для виросту плодів Я посажу таке древо З плодами

Душа обісрана мовчить. Чому?! А ви ж бо, педарюки кляті Не здогадалися, чому?!! Та ж повен рот її гівном!!! Який псалом, яка осанна, Які ще радощі земні Знайдуть в отім багні Брунатнім?

Руки находят холод, хранящее тело. Ноги уходят в песок, где раньше был камень. Мы продлеваем чужое великое дело. Наши глаза привыкают видеть сквозь темя. Лица повернуты к югу, отбросив

Яма средь полей, Закопали в ней Друга моего и стали Сразу все задумчивей. Червей. Бронзой поросла Властная рука, Та, что рыла ямы в поле. В ямах вся страна. Пальцы на стекле Ткут уз

Сестро, дай руку свою, Я проведу тебе крізь ніч, Зоряний світ Ми заберем із собою. Сестро, дай руку свою, Я проведу тебе крізь день, Світ сонячний Ми заберем із собою. Лиш тоді світів цих По

Праведна ніч, Тиха ніч Крадеться. Віється попіл, Та все запорошує слід. Глушить крик білий попіл та й заміта Косо протоптаний слід. Церква догора. Вогняний Господи, Попіл - дитя твоє! Глиня

Диким Степом, Холодним Яром, Чорним Лісом, Великим Лугом Краяв землю день божим плугом По самую ніч. З тої ночі стежина в'ється, Світом колотим в тузі рветься В неоспіваний дивний край, Д

Мандрував хтось краями Та зіткнувсь із стіною, Та й пробив головов Так, що бризнула кров В синє небо зірками. Славно, їй-богу, Ті зірки запалали І тоді мені батько сказали, Щоб я вже збирався

По дороге прыгало животное одно, Было молодое оно. Каждому животному живется на свой лад, Это жило тем, что подставляло каждому зад. По небу кружится волосатая луна, Тянется густая слюн

Світе тихий, краю милий, Моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? "Молилася, турбувала

Світ в зіницях білих веж, Світ, народжених для тебе. З білих веж в твоїх долонях білий світ. Світ в долонях білих крил, Крила розтинає сила, Сила звіра, яким і є сей білий світ. Тихий край

Линули вони Понад дивними снами, Понад далеким Подихом у світ. Але розмиває їхні дії посміх. Мертвої снаги їхні голоси. їх голоси Нині стали грою, їх голоси. Сполохами болі, Сяйвом теплої

Сіяла в ніч моя мати сон , Сіяла вдень білий світ. Сіяла в ніч моя мати білий сон Соком тирличевим, соком тирличевим, соком... Ще я маю у своїм краю, де листя зелене, Великий Віз згори, а Мали

Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України - Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не

Тихо в горах Строг и безмолвен тростник Бездна крута Гребни идут в горизонт Нет никого Хоть и не занят ничем Днями сижу Как над пучиною краб Тучи проходят внизу С кем опущу винн

Эта великая ночь. Это единая дочь оскопленных отцов. Нас объединяет постель в поиске снов. Видимая темнота. Слышимая в небесах колокольная трель. Землю питает теплом наша постель.

Лежит за морями-океанами Великая степь. Там стоит гора. Под нею толпа, Названная Одним именем. Именем Хибрай. Стоит на горе крестовина, Прибитое к ней тело. Такая для мира картина,

Танцював Газда , Його поту злива Залила жнива . З ним танцював Шива . Гілля голі ,голі – Зима йде поволі . Зілля на долоні Поцілуй аж до легень . Танцював день

Щодня Вона йде назустріч У вбранні дивовижного крою. Вводить сміх в мій мозок, Називаючи свої дії грою. Поцілуй мене, мамо, В суцільну скроню - Мав я доню, Та не встиг їй дать ім'я... Т