Тексты песен Тинь Сонця

Він любить лишатися один З журливою вербою Відчувати часу плин. Торкатись чолом її коси, Вмивати її рани теплим Дотиком роси. У вітрі цім спливе життя, У хвилях - час і плач весни. Усе, що є

Живеш в моєму серці і у снах, Палаєш наче Сонце у очах. Ти – перший грізний виклик Всім вікам, Ведеш нас у пречистий храм. І попри все у житті, І попри все у світі На тебе Чекати буду завжди,

Вільним небокраєм Буйний Вітер мандрував, Як вернув до Чортомлику, Сивий Дуб його спитав: "Чи то й справді перевівся Любий мій минулий цвіт, І онуків більш немає І не являться на Світ?

Стомлений ранами, Днями безсонними, Росами лив свою втому На лук по дорозі додому. В порваній свиті з очеретини Онука Болотника-трясовини ("Чистий" не скажеш, та й злим не назвеш,) П

Кайдани зв'язують до болю відчайдушних, Немає краще від кайданів запоруки Одного разу запалає світ бездушних, Де наші руки - там наші муки, Де наші руки, там Воля ступить! Всі твої м'

Зроби хоч щось І поверни мені життя, Я промовляю знов і знов Твоє ім'я. Мій дім одиноко за вікном Знову чекатиме тебе, Мій дім одиноко вдалині Знову чекатиме тебе... Чи віриш ти, Що вір

Холодом вітри… В сірім небі дикі гуси Сплять дерева, В'янучи шепочуть: Спить країна, яку ти так Любив... Браття, рушаймо в далекий похід Та й по любу весну На прозорих конях неба (йє-

Зачинились брами – Я сховався від людей, Ніч спустилась, затулила Тисячі очей. Хто не бачив – той не вірив. Мені було все одно. Я летів у темний вирій Зазирнути у твоє вікно. У місячнім плачу

Ти віриш, що досі триває бій, Що кров'ю полита сира земля, Навіки спинився час, коли ти впав з коня. Ти мабуть не бачив і не відчув Мить, коли вічним сном заснув, Востаннє побачивши ці віль

Порожня кімната, Загнані мрії в сітці днів, Стіни і попіл почуттів... Колір ночі Там за вікном малює сни, Твої очі і сумні вогні... О-о-о... Колір ночі Тепер так нагадує мене... Твої очі...

Душа пуста – її немає, Трава у лузі догорає. Нема чого мені робити, Нема чого мені творити. Я свої мандри починаю, Чи повернуся – я не знаю. Зустріну може тих, хто живе, Зустріну може тебе. Н

Замерзлі руки. Як той віск обличчя. Згорблене тіло холодом окуте. Старезні лахи зачорненні ніччю. У сталь-кайдани ніженьки закуті. В сивім волоссі - місяць лишився. У цей полон він віддавсь добр

В смерті хижу пору будь зі мною, ледь торкнувшись руки, ти нікуди не йди! Ми повинні жити із тобою доки Сонце сходить на Святій Землі... Ми підемо проти всіх законів, розпаливши вдруге наш предві

Хмари із кватирками В нас блимають в оці І хлюпання калюжі Чутно у кожнім кроці. Ми йдем і відчуваєм, Що ми – частина ночі, А може навіть дня, Якщо він того хоче. Ці очі з ебоніту На нашому

У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота, Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота, Часом в білій свиті зачарований блукає Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє: Якщо можеш, завітай до мене ти, Якщ

Палає степ Лук залило. Лихо стиха Стільки птахів погубило... Вмер Дід-Поріг: нічим дихать, Сиві скелі мулом вкрило. Степ в кайданах у німоти Православної подоби. Мить, тільки мить, тільки ми

Навколо мертві дерева: Мій ліс давно порубали, Розбили моє серце, Всі сили забрали... Я ще можу втекти у сни, Там мене кличеш ти... Так гірко вітер плаче і сумно... Відчуваю, що до тебе Міліо

Відкрию очі у ранок, Відчую дотик твого сну І злечу з ним у світанок, Вже більше не засну. О, ранок, знов до тебе йду! Палає вогонь, З птахами злітає до небес, Здається мені, так ніби я воскре

Переорали цілину, переламали молоді ростки. Я чую тріск - я перейму козацький біль - то козаків кістки. Розворотили борозну, перелякали зграю журавлину Ґрунт сірий сохне на вітру: сира земля, це

Сніг... Він падає в пітьмі, Ніхто його не міг Розтопити, як ми. Розколюємо лід – Це екватор почуття, Це перший наш політ Вся горить моя душа: Я забуду про все, Що я знав і робив, Я тримаю т

Змиє вода кволий слід серед ночі, Нестиме світом крізь час неохоче. В безладі душі, а сльози хлюпочуть. Хвилями шлях - ти пливеш світ за очі... Сонце просвічує наскрізь, лоскоче Спокій небес ч

Скажи, Скільки світла і скільки ночей, Скільки льоду байдужих очей Лишилось зустріти. Скажи... Скільки того лишилось життя? Чи потрібним є моє ім'я Комусь в цьому світі? Якщо святість ві

Схований в тумані, я тебе зустіну на світанні... Згублені, незнані стежки поведуть нас у єднанні В безвісті часу хвилями снів... Ми разом побачим Світ на межі І день, що вертає всупереч ночі.

Тільки підійди до свого вікна: Ти – найкраще, що я бачив у житті, Так само, як Сонце... За твоїм вікном холодно мені: Ти високо і далеко від Землі, Так само, як Сонце... Може чуєш ти: за вікном

Списавши усе на свою непридатність, Ти стер свої мрії із пам'яті вщерть. Звичка чекати виховує слабкість, Байдужа покора породжує смерть. Твій погляд закутий в неволю, Твій вирок в твоїх оч

Зігрійся в прощальнім промінні Зірок, що погасли давно в небесах, Відчуй прохолоду осінню І слухай, як повзає навколо страх Навколо страх, навколо страх... Побліклий місяць вдарив током, Запало

Дивне буття, бридке відчуття: Ніби не ти і ніби не я, Ніби у сні шепоче вода Тихо мені: щось тут не так. Ніби тебе вже зовсім нема, Ніби тебе я кличу дарма, Ніби мене щось зве туди, Де вже не