Тексты песен Сестри Тельнюк

Ти не гордий орел сизокрилий, що заслонює крилами сонце, мов хмара в очах, Ти не хижий звір, лев повен сили, що довкола кубла лютим ревом викликує жах. Я знаю друге Твоє ім’я: Боже Ягня. Ти н

І тоді В твоїх пальцях заплакали ластівки, А мені пощастило побачити небо... І тремтіли тендітно слова непромовлені, Пригортаючи серпень останній до себе, До себе... І тоді, Не знайшовши душ

В дні, прожиті печально і просто, все було як незайманий сніг. Темнооким чудесним гостем я чекала тебе з доріг. Забарився, прийшов нескоро. Марнувала я дні в жалю. І в недобру для серця пору я

Затанцював вишневий сад (Гроза, гроза ішла!), І закружляв пелюсткопад На тридцять три крила. І дальні далі підняло – І враз – удар! Удар! І закружляло темне тло Блакитно-сивих хмар. І день

Мов жертва щирості – життя, мов молодечих крил пружнавий тріск, як небуттям, укрився суходіл. Ти ще на кінчику пера Возносишся увись. А вже пора? Давно – пора. Спадаючи, молись. Як жертва щир

Я вже давно забула, як позіхало світило, Як кутало круглі плечі в пухнасту ковдру ночі... Де літо моє далеке – вранці по воду ходило, Шо в відрах срібно – рожевих ще й досі мені хлюпоче... Та

Зелену колиску Вітер гойдає в саду. Птахи блакитні На бильцях сидять. В колисці постілонька Луговая, Подушечка Пуховая. Там сонячні зайчики Сплять. А птахи блакитні На бильцях Гойдаються.

Мов колючі старі сторожі, Тихі сливи стоять на межі. Їх плоди в бур’яні та у дерні, Ніби очі русалок озерні. Коли я добіжу до межі, Заверніть, сторожі, поможіть. Але ти над межею летиш, Рони

Минає час. В далекий спогад Мене ніщо не віднесе. Любила Вас? Весняний подих Мені обвітрює лице – І це не смуток, не печалі... Забула Вас уже давно. Життя не в’ється по спіралі, І зупинилося

Коли згубила тебе любов Й перед очима лише асфальт, І під ногами одні щурі, – Зведи-но очі. Поглянь – вгорі Над нами небо, небо, небо... Коли тобі виливає день Нові помиї старих ідей, Коли

Ображайся не мене, як хочеш, Зневажай, ненавидь мене – Все одно я люблю твої очі І волося твоє сумне. Хай досада чи гнів жевріє, Хай до сліз я тебе озлю – Ти для мене не тільки мрія, Я живого

Помаранчева стигла палітра Горизонту вина подає. Запрягає музика три вітра, Щоб процокати в серце твоє. Вибухають сонати високо В епіцентрі твоєї журби, І симфонії чорні соколи Гострять крил

Так просто – квіти і вино, І теплий дощ – весняне диво Мені нагадує давно Забуте вже і неважливе – Ваш погляд, квіти і весну Заплачу я не перед Вами: Ви тут, зі мною, – я живу І чесно граю с

Мій жовтень, соняшник печальний, Останній вибух сонця й літа, Твій сміх забутий крик прощальний Мене не хоче відпустити. Мій жовтень, соняшник печальний, Забутий присмак щастя й болю, Мій кри

Ти – вітер зимовий, що плаче за мною, Поет і спокусник нестулених віч. Русявий, веселий крадій супокою, Ховаєш у пазусі зоряну ніч. Він – вітер зимовий,що пахне весною. Розхристаним хлопцем кр

Довго спали вітри у ярах на припоні, Довго тиша гнітюча полями повзла, І стояли дерева німі на усонні. Знемагала в пилюці вечірня імла. І на трави не бризнули роси, мов перли, Як рум’янець гус

Червоне золото тюльпанів на сірім сонці – танці з лика і механічний сад мелодій, де в чорних дисках спить музика. Металу в’язень – людський голос засуджений в кружок порожній, і світу в’язень

Сонце жаріло пломінню І кидало ниті вогневі. Летіли рожеві Фламінго, Летіли в ласкавому небі. Летіли та й хмарами стали Летіли та й тихо завмерли... Нечутно, протяжно кричали – І сльози, і пір’я, і п

Чекай на мене. Прийде час, Коли у погляді раптовім. Ти, як колись, побачиш нас В холоднім присмерку зимовім. Ввірветься, болем забринить Він на вустах твоїх тремтячих. І саме в цю останню мит