Текст песни Тартак - Не кажучи нікому

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері,
Потрібно йти, потрібно брати зброю,
І право на життя відстояти в горнилі бою.
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу,
Знову сльози, знову страх, знов страждання для народу,
Знову за спинами визволителі, прийшли нові карателі та мучителі,
То що ж робити? Сидіти, склавши руки? Дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами, почати боротьбу з новими ворогами?
Поплач за мною, мамо, коли я загину
За свою землю, за Україну,
Поплач за мною, сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пече гроза, прополюючи зморшки,
І мама молодця хай поживе ще трошки,
Я так давно не бачив сина свого,
Іще б хоч раз побачити його живого.
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь: караюсь, мучаюсь, але не каюсь,
Якщо не я, то хто? Зайве питання. Для нас це - не проста війна, це - визвольне змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу, принижуть, щоб знащити людську подобу,
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів, у них одна надія - на повстанців.

Поплач за мною, мамо, коли я загину
За свою землю, за Україну,
Поплач за мною, сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться вживих поодинокі ветерани,
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих.
Поволі наші сили тануть і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки-що програємо,
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я,
Тіла загинуть, житиме ідея,
А наші душі тут, в рідних просторах,
В волинських лісах, Карпатських горах.
Поплач за мною, мамо, коли я загину
За свою землю, за Україну,
Поплач за мною, сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

2 из 5 Оценок: 5.